Історія села Бродки

0

Бродки розташовані біля автотраси Львів-Чоп на березі річки Зубри за 7 кілометрів від міста Миколаїв і за 9 км. від залізничної станції Миколаїв-Дністровський. Розташоване село на горбистій місцевості. Протяжність території з півдня на північ сягає 3 км, хоча має розгалужену будову.Поділяються Бродки на частини, кожна з яких має свою назву- Горби,Гатки, Завадівка, Кінець, Попівщина, Заріка, Мочар, Цимбалівка.
Порівняно з іншими селами Миколаївського району це молоде село. Заснували його селяни з Красова та Луб’ян за наказом Львівського старости Гербурта Одновського в період між 1538- 1555рр.. Селяни отримали землі, що пустували в долині р. Зубри. Назву село отримало від бродів через заболочену і повноводнішу колись р.Зубру . Перша згадка датується 1565р., а у 1570р. тут же жило 8-господарів. У 1620р. село було знищене й пограбоване татарською ордою. Після відступу поляків від Пилявців восени 1648р. тут базувалося військо князя Яреми Вишневецького, а в листопаді 1648р. татарські союзники гетьмана Б. Хмельницького пограбували Бродки. Також село було спуштошене й у 1650р. Відновлення Бродок розпочалося із 1670р: Обробіток землі сягнув 9-ланів. Водночас селяни активно займалися бортництвом- мали до 90 пнів бджіл . Розвивалося і пивоваріння: У 1711р. у селі працював бровар, який щороку давав величезний прибуток .
У 1712р. власники Бродок шляхтичі Устшицькі продали село родині Погорецьких. Ще одна важлива подія трапилась у селі 1729р. Тоді сам польський Август II підтвердив бродківським священикам Якову і Данилу Докочинським та їхнім братам Теодору і Стефану свободи, а також права на володіння двома ланами землі.
У 1798-1803рр. на кам’яному фундаменті й дубових підвалинах у селі збудовано церкву святого Онуфрія, яка мала двох підданих, що мали по 2 дні в тиждень обробляти її поле і виконувати для церкви деякі повинності. Водночас тодішній священик Т. Онишкевич мав право без черги й оплати молоти в панських млинах до 60 корців зерна на рік, а з лісу міг вивезти щороку 104 підводи дров. Попри ці блага сільська громада вносила йому до 16 корців пшениці «проскурного».
У 1800р. громада Бродок мала власну печатку овальної форми зі зображенням вола, поверненого вліво із написом німецькою мовою: «Печатка Бродківської громади». У пам’ять про скасування панщини в селі і на хутір Гатки встановлено два хрести. У 1860р. у селі заснували тривіальну школу, приміщення якої було збудоване у 1858р. і збереглося до нині. Сьогодні це перший корпус Бродківської ЗОШ. Учитель отримував від держави 122 золотих, а від громади 8 сагів дров на опалення й безоплатну квартиру. Город для нього обробляв шкільний сторож. У 1867 р. з усіх 45 сільських хлопців до школи ходили 33, зі всіх 37 дівчат- лише 13 .
У вересні 1892р. у селі сталася велика пожежа, згоріло 7 господарств. На наступний рік вода знищила людям всю працю. Багато збідніло, почалися незгоди та міжусобиці.
У 1891році на парафію села Бродки прибув о. Іполит Погорецький, який вчився у Дрогобицькій гімназії, через деякий час він вирішив побудувати нову церкву. Кошторис сягав 14 тисяч золотих ринських, а найбагатший парафіянин, власник маєтку Е.Торосевич, вірменин за національністю, погодився виділити лише 9 тисяч. Отож, І. Погорецький звернувся за грошовою допомогою в газету «Діло». А ще священник безкоштовно розіслав майже 2000 примірників книжки «Зів’ялі цвіти» з проханням про допомогу на закінчення і оздоблення церкви. Через інші обставини, які перешкоджали будівництву церкви вона була збудована аж у 1908 році. Посвячував церкву Непорочного Зачаття Богородиці о. А. Шептицький.
3 травня 1898року в селі було урочисто відзначено 50-річчя скасування панщини. Був влаштований спільний похід селян Бродок, Красова і Глухівця до пам’ятника Свободи. Тоді громада постановила організувати в селі читальню «Просвіта». В 1909-10 роках при читальні був організований драматичний гурток. Вона мала 98 членів, які активно читали книги. В селі працювала 2- класна школа, яку відвідувало 197 учнів. В 1913 році – 224 учні і було 3 вчителі. Сільське населення становило 902 чол. При церкві діяло «Братство тверезості», яке об’єднувало 30 чол.
У 1914 році з нагоди святкування 100-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка біля дороги при в’їзді в село Бродки була насипана символічна могила з хрестом на ній.
У 1915 році о. Погорецький зібрав деякі кошти на «Рідну школу », а вже після зайняття села польськими військами польська влада його заарештувала.
10 березня 1918 року у Бродках – величаве «свято миру і воскресіння України». Майже 3000 людей з Бродок і навколишніх сіл, 120 людей осіб кінної варти прибуло з Добрян, Красова і Бродок. Всі зібралися біля церкви. Службу відслужив Іполит Погорецький за участю сільського хору Красова і Бродок.
25 травня 1918 року у Бродках відбувся святковий шевченківський концерт, в якому взяло участь кілька хорів і стрілецький оркестр.
Сільська громада була національно свідомою. В 1921 році було зібрано 1300 польських марок на фонд «Учіться, брати мої» на одержання освіти українською молоддю, якій влада забороняла вступати до вищих шкіл.
Жителі Бродок воювали у військах УСС та УГА. Тож на честь захисників ЗУНР у селі встановлено у 1922 році пам’ятник борцям за волю України на якому викарбувані прізвища воїнів які відали своє життя за волю України. У 1930 році село Бродки постраждало від пацифікації: Був розкопаний символічний «Шевченківський курган». У 1937 році у селі з великими урочистостями ураїнці відзначили 100 – річчя «Русалки Дністрової». В стіну місцевої читальні була встановлена гіпсова стела.
Неподалік церкви стоїть фігура Матері Божої. Ще в часи, коли на наших землях панували поляки у Бродках був так званий фільварок. Пан, що утримував його, мав великий сад, в якому була поставлена ця фігура. Невідомо, де і коли, а також ким була вона зроблена. Коли прийшла радянська влада і почала нищити хрести, церкви, бродківчани перенесли цю фігуру біля церкви. На ній викарбувана дата – 1943 рік «Мабуть, це рік, коли вона була перенесена», – таку думку висловлюють старожили села. Та довго на цьому місці вона не простояла. У селі у воєнні роки був, як кажуть люди, «участковий», який прострелив Матері Божій голову. Щоб уникнути знищення фігури, її перенесли й сховали за церквою біля великої зеленої туї, а голову доробили. Довго довелось їй там «переховуватись». Коли Україна здобула незалежність, жителі села не забарились і перенесли фігуру на видне місце, край дороги біля церковного подвір’я, де вона стоїть й до сьогодні.
6 вересня 1940року енкаведисти заарештували о.М.Коверка, який на той час був парохом в с.Бродки та помістили під слідство у Львівську турму «Бригідки». Більшовики розстріляли його у 1941 році.
15-18 січня 1941 року у «Справі-59» Дарія Коверко, дочка о. М.Коверка, була засуджена до розстрілу за те, що вона була активною учасницею антирадянської повстанської організації українських націоналістів з 1938 року. Пізніше була інструктором молодіжної організації українських націоналістів в одній із середніх шкіл Львова і кур’єром між крайовою екзекутивою і тернопільською обласною організацією українських націоналістів. На початку німецько-радянської війни Дарії Коверко разом з кількома іншими в’язнями вдалось втекти з львівської тюрми «Бригідки». Пізніше вона емігрувала за кордон, де опублікувала спогади «Я була засуджена на смерть». За розповідями жителів села Бродки односельчани не були осторонь українського руху опору 1940-1950 років, а стали активними учасниками цих подій.
Жителі с.Бродки – вояки УПА.:
Антоняк Євгенія Миколаївна – зв’язкова УПА. Була арештована з 1947-56 років. Відбувала покарання в Комі АРСР. Працювала на лісосплаві, пізніше виконувала польові роботи, працювала в пожежній команді. В 1956 році після звільнення поїхала до родини в Челябінськ, яка була вивезена у 1947 році. Повернулася в Бродки у 1986 році. Померла 1 лютого 2011року.
Антоняк Іван Миколайович – був кулеметником УПА. Мав кличку «Чугайстер». В бою с. В.Горожанна, який тривав два дні був важко поранений. Переховували та доглядали за ним у селі Добряни в церкві, де і помер. Доглядала за Іваном жителька с. Добрян Винар Марія, дівоче прізвище – Стецькав. Похований на цвинтарі с. Добряни.
Гринчишин Дарія Семенівна – зв’язкова УПА .Була засуджена, за що відбувала покарання у м. Воркута Комі АРСР. Працювала на лісоповалі. Після 9 років ув’язнення, 1956 року залишилася на постійне проживання там же. А коли вийшла на пенсію, повернулася в с. Бродки. Померла в 1997 році.
Дубиляк Михайло – був сотником УПА. Був засуджений і вивезений. Помер на Донбасі.
Дуфанець Степан – був в УПА. В 1947 році заарештували з конфіскацією майна. Відбував покарання в Сибіру 9 років. Був у Комі АРСР. А один роік на шахті – Макеївка. Після заслання проживав у Львові. В 1993 ролці похований на цвинтарі с. Бродки.
Дуфанець Ярослав – був вояком УПА. Зловила його армійська КГБ в Карпатах. Судив його воєнний трибунал в Польщі. Потім жив у Тернополі і помер там же.
Косандяк Андрій – був вояком УПА. Загинув в бою з НКВД в с. Луб’яне і там похований.
Мандзик Стефа Паньківна – була засуджена. Покарання відбувала в Комі АРСР- Печорі.
Пенкальський Ярослав – був в УПА. Разом з дружиною Пелагією Дацко з хутора Підгори, яку засудили, був у Якутії. Після повернення із заслання жили і працювали у м. Львові. Похований у с. Бродки.
Ферендович Стефа Євстахівна – була зв’язковою УПА,за що була засуджена. Відбувала покарання в Комі АРСР. Працювала на лісоповалі. Після повернення зі заслання проживала у м. Львові. Похована на цвинтарі с. Бродки.
Фітьо Андрай – був в УПА.
В Хомицького Олекси був наймит Іван, по національності – білорус. Був вояком УПА.Загинув в бою з москалями в с.Лубяни і там же похований.
Чичкевич Михайло – був в УПА кулеметником. Загинув в бою с.В.Горожання.
Пенкальський Василь – був вояком УПА. Ранений НКВД на Гатках і вивезений у Щирець де і помер.
Курач Михайло – був в УПА.Загинув в с. Підтемне.
Шварц родом з с.Піски, був в УПА. Забив москаля, засудили на 25 років і вивезли у Сибір.
Гуменецький Михайло – був в УПА. Виявили у криївці і засудили на 25 років.
Була Михайло – був в УПА. Виявили у криївці і засудили на 25 років.
Ярошевська-Сех Софія Михайлівна – зв’язкова УПА.
Косандяк Богдан – був в УПА. Засудили на 25 років і родину вивезли в Сибір.
Загинули на фронтах польсько-німецькій, радянській війнах 1939-1945 років:
у 1941 році – Костецький Степан 1912 р.н.;
у 1944 році вбитий німцями Ферендович Ілько;
у 1940 році – Зазуляк Микола 1919 р.н.;
у 1940 році – Коба Стах 1919р.н.;
у 1941 році – Крищишин Семен 1912 р.н.;
у 1944 році – Іванонько Василь;
у 1944 році – Шумський Василь 1903р.н.;
у 1944 році – Чепіль Михайло;
у 1944 році – Змий Остап 1925 р.н.;
у 1944 році – Тітко Василь 1922 р.н.;
у 1940 році – Косендяк Семен 1919 р.н.;
у 1940 році – Хомицький Григорій 1919 р.н.;
у 1944 році – Гринчишин Степан 1925 р.н.;
у 1944 році – Клим Семен 1926 р.н.;
у 1940 році – Гоїн йосип 1918 р.н. (пішов в армію і не повернувся);
у 1945 році – Ферендович Григорій 1918 р.н. (вбитий при спробі втекти з лагеря);
поляки повбивали в с.Боринечі Возного Яцка, Верхівського Констянтина, Фітьо Михайло. Вони там же поховані.;
невідомо коли – Кухарський Михайло.
Загинули при різних обставинах 1939-1947рр.:Хомицький Олекса, Костецький Павло, Грнчишин Олекса, Костецький Андрій (1939р.), Василишин Семен, Анталь Іван, Анталь Володимир, Василишин Василь, Венстик, Ферендович Семен, Чичкевич Василь, Ділий Федір, Фітьо Іван, Возний Іван, Івах Олекса, Слівінська Катерина, Гнатишин Пилип.
Дуль Михайло був у німецькій поліції, з метою передавання зброї партизанам. Коли москалі дізналися про це, то засудили його на 25 років увязнення. По дорозі була спроба втечі і його ще раз засудили на 25 років. У 60-х роках привезли у цинковій труні мертвим із одного з міст зі Сходу. Похований на цвинтарі в с. Бродки.
Загинули на роботах в Німеччині: Вовк Степан, Косандяк Михайло, Литвин Михайло, Чичкевич Пелагія, Чичкевич Григорій.
Розстріляні біля хутора Цимбалівка у 1944 році: Шумський Федір 1903 р.н., Шумський Іван 1927 р.н., Федоришин Гнат 1905 р.н., Гоїн Михайло 1911 р.н., Тимочко Василь 1903 р.н.
Розстріляні біля Тростянця 1944 році Івнанько Степан 1904 р.н.
Закатовані 1945 року облавою НКВД під лісом за рікою Дидик Данило, Хомицький Михайло, Гнатишин Василь 1923 р.н., Пуделко Іван, Гуменецький Михайло1922р.н., Синенько Михайло.
Спалені у вогні живцем 1944 році: Травнічек Василь 1930р.н., Іванонько Василь, Анталь Семен.
Загинули в концтаборах Воркута, Карганда Соловецькі острови: Возний Гаврило, Шумський Степан, Герасимович Василь 1903р.н., Гринчишин Михайло, Ярошевський Степан 1928р.н., Сметаняк, Цимбала Григорій (помер від тортур).
Були засуджені: Гринчишин Дарія, Антоняк Євгенія, Яремко Стефанія, Дуль Степан, Дуль Марія, Дибуляк Михайло, Василишин Іван, Дуфанець Ярослав, Дуфанець Степан, Мадзик Стефа.
Загинув у бою на фільварку від німців Тибель.
У 1958 році відбулося урочисте відкриття пам’ятника Т.Г. Шевченку (автор –вихідець із Бродок скульптор Яків Чайка). Пам’ятник будувався майже рік.На відкритті були присутні представника влади району, сільської ради, всі учні та вчителі школи, а також жителі навколишніх сіл. На святі бкла присутня і дружина Якова Чайки- Володимира Чайка, відома співачка, заслужена артистка України. Пам’ятник стоїть на державному обліку.
Яків Ількович Чайка народився 10 квітня 1918 року в селі Бродки у селянській родині, що проживала у хатині на околиці лісу. Батько був умілим, вправним різьбярем. Старші сестри – Марійка і Ганна – майстерно вишивали, а брат Степан, як і батько, спритно різьбив. З раннього дитинства Яків також захоплювався різьбленням фігурок звірят, виявляв неаби які здібності до малювання. Середню школу закінчив у Миколаєві. Мистецький хист, щире бажання стати художником приводять майбутнього митця у 1933 році до Львова в майстерню видатного живописця Олекси Новаківського. Вдосконалював художні навики у відомого скульптора С. Литвиненка. Саме тут Яків виконав перші свої скульптурні твори і портрети у глині. Освіту завершив у 1939 році в інституті пластичних мистецтв. Успішно захистив дипломну роботу – композицію «Тенісистка». Роки ІІ світової війни разом із своєю авіачастиною Я.Чайка пройшов довгими воєнними шляхами Європи.
Після повернення до Львова 1945році всі сили віддає улюбленому мистецтву.Декілька років викладає в художному училищі на відділі кераміки, працює над станковими скульптурами, продовжує бурхливу творчу та громадську діяльність, стає активним членом Львівського відділення Спілки художників України й у 1954-1966 роках очолює її. З 1947 року бере участь у всіх республіканських та всесоюзних виставках. Під впливом післявоєнних подій з натхненних думок скульптура та палкого бажання народилися композиції «Повернення», «Зустріч», «Воїн з хлопиком» (всі-1947рік.)
У 1957 відбулася перша персональна виставка у Львові. Якова Чайку захоплюють постаті А. Манастирського, першого західно-українського -народного художника України. Погрудний портрет А.Манастирського/1959р./,токаря В.Гургаля/1952р./, олімпійського чемпіона В.Чекаріна/1957р./,Лесі Українки/1970-1971рр./,П.Козланюка, М.Рильського, В. Стефаника /1971р./
За видатну діяльність у розвитку образотворчого мистецтва Я.Чайка у 1964р. удостоєний почесного звання заслуженого діяча мистецтв України.
Монументальна шеченкіана Я. Чайки розпочалася із встановленням 1958р. погруддя Кобзареві у рідному селі Бродки. Відтак- у селах Шили та Кошляки на Тернопільщині, в м. Калуші та Рожнятові на Івано-Франківщині, пам’ ятник великому Шевченку у селі В’язова,с. Зібалки, Рава-Руська. Продовженням шевченкіани стало погруддя поета у граніті 1964р., створене до його 150-річчя від дня народження. Сьогодні це погруддя величаво займає почесне місце у Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького.
У 1964р. скульптори Я. Чайка, В.Борисенко, Д.Крвавич,Е.Мисько, В.Ордехівський, архітектор а. Шуляр створили монументальний пам’ ятник І.Франкові, що встановлений на площі перед Львівським університетом, що носить ім’я великого письменника. В 1956р. встановлені погруддя І.Я.Франку в м. Калуші, Стрию. У1966р.відкрито пам’ятник І.Франку в м. Дрогобичі.
До 50-річного ювілею у 1968р. Я.Чайці було присвоєно почесне звання народного художника України.
Останньою роботою скульптора /у співавторстві з учнем В.Федорченком та архітектором А.Шуляром став пам ятник Т.Шевченкові /1994/ у м. Кременці, що на Тернопільщині. В м. Яворові у мальовничому сквері височить величезна постать сидячого у кріслі митрополита А.Шептицького /висотою 2,7метра/, висічена із 30-ти тонної кам яної брили. На цоколі вирізьблено напис «Майстерня Якова Чайки. Скульптори В.Федорченко, Я.Троцько, Ф.Штокало.»
Помер Я.Чайка 24 березня 1995р. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Яків Чайка-непересічна особистість, людина, сповнена безмежноі любові до родини, до ближнього, товаришів, учнів. Народний художник України, кавалер ордена Знак пошани , тричі нагороджений Почесною Грамотою Президії Верхоної Ради України, багатьма іншими державними нагородами, мистецькими відзнаками, лауреат Державної премії ім. Т.Г.Шевченка.
Степан Ількович Чайка-брат Я.Чайки. Народився в 1902р. Він з дитинства займався різбленням. Перші спроби виконував на пасовиську, стругаючи звичайним ножем галуззя , знайдене в лісі чи над річкою. Пізніше, особливо в дощові дні , коли у Степана було більше вільного часу, він витягував назбирані уламки, дерево, годинами приглядався до них і обережно обертав в руках. Часто один корінь у різних зворотах давав різні форми, тоді хлопець швидкими рухами відламував непотрібні частини і суччя набувало рис уявленого образу. Розглядаючи знайдені гілки, думав про те, якого звіра чи птаха вони нагадують і тільки потім починав вирізувати. Поступово майстерність С.Чайки вдосконалюється. Дерево стає більш податливим, у речах з являється декоративність. Вирішальним моментом у його житті стає 1955рік, коли Львівський Будинок народної творчості почав організовувати виставки самодіяльних художників, у якій він взяв участь. Журі виставки відзначило його почесною грамотою.
Чайка був здивований і радий, повірив у свої сили, почав постійно займатися різьб”ярством. Велично виглядає різьба «Лев», , з цілого кореня зроблена коробочка «Ондатра», різьба «Бобри», роботи «Сова в лісі» , «Рибка», «Два півники» , «Лісова карусель» , «Олені обривають листя» , «Відпочинок», «Лісова пісня» , «Бузько» .
Кожна нова робота-це свіжа творча знахідка, до якої художник ставиться дуже серйозно. Крім казкових та декоративних композицій, Степан Чайка виконує багато речей ужиткових полички, попільниці , сільниці.
Одержавши загальне схвалення своїх творів на Львівській обласній виставці, Чайка наполегливо працює, поширює тематику своїх різьб.
У1960 рік, рік Декади української літератури та мистецтва в Москві, майже 100 творів Степана Чайки експонується на виставках.
Уряд тодішньої України нагороджує митця медаллю «За трудову доблесть».
У1962 році Спілка художників України приймає його в ряди своїх членів.
Різьби С.Чайки свідчать ще раз про те, які великі й несподівані таланти криються в народі, якими цікавими, оригінальними творами збагачується українське народне мистецтво.
У 1976 році у селі знайшли скарб майже 3 тис.дрібних срібних монет, який був захований на початку XVIII ст.
В роки афганської війни /25грудня 1979р.-15 лютого 1989р./ зі села бродки 5 лютого 1989року загинув Василь Семенович Возьний, 1968року народження.
Нагороджений орденом Червоної зірки. Вшануймо пам”ять нашого земляка та, низько схиливши голови, згадаймо кожного, хто не повернувся з цієї страшної неоголошеної війни.
З початком національного відродження бродківчани відновили символічну могилу загиблим за волю України, пам”ятник січовим стрільцям.
У 2014 році в роки Революції Гідності 20-21 лютого в ці буремні дні зі села Бродки були Дмитрах Олег Миколайович, Дмитрах Юрій Миколайович та їхній батько Дмитрах Микола Миколайович.
Одноріг Василь Андрійович /1976р.н./ з с. Бродки з 20 вересня 2015 року брав участь у антитериростичній операціі забезпечення її проведення і захисту Незалежності суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитериростичної операції по 28 березня 2016року.
Після виборів в жовтні 2015 року село Бродки увійшло до Тростянецької сільської ради Тростянецької об’єднаної територіальної громади.
Зараз у селі проживає 426 особи. В селі функціонує школа церква- історична пам ‘ятка, яка побудована більше 100 років тому, ФАП, Народний Дім, бібліотека, два магазини, адміністративний будинок колишньої сільської ради, де працює староста сіл Бродки та Суха Долина.
Мальовничі Бродки сьогодні приваблюють гостей з міста, замучених шумною метушнею. Зрештою, чим не перспектива до розбудови села, збільшення населення.
Закінчити розповідь про історію нашого села хочеться поезією нашої бувшої учениці нашої школи Возьної Ірини «Моє село.»
Моє – село замріяні хатини,
А на горбку – церковця золота.
Для мене тут коріння Батьківщини,
А з його сили і моя зроста.
Моє село і школа моя рідна,
Й цілющії криниченьки без дна,
Ромашкові луги, калина плідна,
Й моя родина мила, дорога.
В моїм селі найкращі в світі люди,
Вони живуть для првди і добра.
З мого села не треба йти нікуди,
Хто дивоцвіт на цій землі збира.
І люди йдуть сюди, щоб збудувати хату,
Навколо сад вишневий посадить
,Ростити хліб і яблука збирати,
Щоб рідною землею дорожить.
з його сили і моя зроста.

Поділитися.
Переглядів: 213